Место встречи выпускников ХПТУ, ХИПБ, АПБУ, АГЗУ, УГЗУ, НУГЗУ
Национальный университет гражданской защиты Украины
ХПТУ, ХИПБ, АПБУ, АГЗУ, УГЗУ
Фотогалерея
Воспоминания
Страницы истории
Наши выпускники
Гостевая книга
Контакты

Сорок років по тому…

Вони зустрілись через сорок років уже сивочолими ветеранами, але водночас, енергійними, сповненими оптимізму та життєлюбства, - Володимир Палюх та Віктор Поваляшко. Обидва в минулому – випускники Харківського пожежно-технічного училища МВС СРСР 1956 року. Ця зустріч стала знаменною не тільки тому, що відбулася через багато років, а й тому що обом є чим і з ким поділитись багатющим досвідом своєї службової діяльності, є кому сказати напутні слова та дати слушні поради, по-батьківськи благословити у добру путь.

Із досьє полковника внутрішньої служби Віктора Поваляшко
1956 рік – випускник училища, 1967-1972 рр – начальник відділу Державного пожежного нагляду, 1972-1973 рр – начальник Управління пожежної охорони Криму, 1973-1987 рр – заступник начальника УВС Кримської області, 1987-1990 рр – працівник Представництва МВС СРСР при МВС Афганістану.
Народився Віктор Поваляшко 1 січня 1936 року на Сумщині. Війну запам’ятав назавжди: бідне і голодне дитинство на окупованій території, розстріли односельців погорілі хати та постійний страх…
Сімнадцятирічним юнаком вступив до Харківського пожежно-технічного училища. «Наш 3-й дивізіон завжди був у всьому першим: в навчанні, вогневій підготовці, на господарчих роботах, у громадському житті. Пам’ятаю, як готувались до свого першого військового параду – першого і для курсантів дивізіону, і взагалі для училища». Особливо Віктора цікавили такі дисципліни, як пожежна профілактика у будівництві і технології, в електротехнічних установках, радіо- та автосправа.
Заняття з пожежної профілактики проводив Михайло Камєнєв. У Віктора з цього предмета були відмінні оцінки, тому що ретельно готувався. Надалі в деякій мірі позбавив темп засвоєння предмета. І, так сталося, що одного разу на відкритий урок з пожежної профілактики завітала делегація пожежних спеціалістів з Польської Народної Республіки. Від несподіванки всі притихли, і кожний думав про те, щоби викладач його не викликав. «Поваляшко, до дошки!» - прозвучало, мов грім серед ясного неба. Хлопець розгубився: теми він не знав. І це відразу відчув викладач. Не можна було зірвати заняття, і курсант Поваляшко зі всіх сил старався підтримати бесіду. Зі сторони наче все вийшло, і гості нічого не зрозуміли. «Мені було дуже соромно тоді, - зізнається Віктор Семенович. – Я вибачився перед викладачем. Зазираючи у журнал, намагався побачити там незадовільну оцінку. А замість – стояла п’ятірка. У моїх очах було безліч знаків питання – за що? Викладач відповів: «За хоробрість». З того часу я не дозволяв собі розслаблятись».
Курсантам часто доводилось брати участь у гасінні пожеж на об’єктах та у житлових будинках Харкова. Однієї зимової ночі, згадує полковник Поваляшко, їх підняли за тривогою на гасіння пожежі великої бази держматрезервів – горів натуральний каучук у тюках. Задихаючись від їдкого диму та високої температури, майбутні пожежні виносили тюки із палаючих приміщень. Раптом хтось із керівників гасіння наказав покинути приміщення. Але всі, як один, намагались виконати поставлене завдання і залишались на місці події. Тоді поступив більш категоричний наказ. Ледь встигли покинути приміщення – на очах у курсантів рухнув дах будівлі. Цей урок з тактики пожежегасіння курсант Поваляшко запам’ятав на все життя.
У стінах училища зароджувалась справжня чоловіча дружба. Радощі, перемоги, невдачі – все переживали юнаки разом. Особливо довірливі стосунки склались у Віктора із Іллею Безпалим, яким потім став одним із керівників УВС Харківського облвиконкому, Володимиром Палюхом, який пізніше очолив УПО УВС Харківської області, а потім – Інститут пожежної безпеки МВС України. Володимира Палюха любили й поважали всі за його доброту і порядність, скромність та відверту усмішку. Чоловічою дружбою Віктор Поваляшко дорожить і сьогодні. «Особливо приємно, - говорить Віктор Семенович, - що мій друг і товариш Микола Тараканов став генералом, обіймав високі посади у штабі цивільної оборони країни, був активним учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Ми завжди поважали старшого за нас Миколу Шилова. Він одним із перших з нашого випуску став великим спеціалістом пожежної справи, очоливши пожежну охорону Бєлгородської області».
Турботливо береже сивочолий ветеран фотографію, де разом із командуванням та викладачами, закарбовані світлі обличчя випускників училища 1956 року.
На комісії з розподілу місць подальшого проходження служби випускникові Поваляшко відмовили у направленні до Волгограда чи Новоросійська із-зі відсутності вакансій. І тоді «батя», так ласкаво називали курсанти начальника Харківського пожежно-технічного училища МВС СРСР полковника Мєтєльова Петра Андрійовича, звернувся до Віктора: «Їдь, синку, у Крим, до Сімферополя, а ми будемо у гості на відпочинок приїжджати». Таким чином опинився лейтенант Поваляшко на службі у зовсім незнайомому і загадковому Криму. «Усе своє життя я вдячний Петру Андрійовичу, - зізнається колишній вихованець училища, - за добру слушну пораду. На жаль, я так і не взнав, чи приїжджав він на відпочинок до Криму, як обіцяв».
Розпочав свою службову кар’єру лейтенант Поваляшко на посаді інструктора пожежної профілактики воєнізованої пожежної команди № 1 відділу пожежної охорони міста-героя Севастополя з охорони великого суднобудівного та ремонтного заводу. «Пам’ятаю, - пригадує Віктор Семенович, - як необхідно було провести чергове пожежно-технічне обстеження санаторія і піддати його начальника грошовому штрафу за ігнорування вимог пожежної безпеки. Мені, недосвідченому лейтенантові, доручили скласти протокол на начальника санаторія силової структури, полковника, авторитетну людину у місті. Через свого секретаря він повідомив, що супроводжуватиме мене другорядний за посадою чоловік. Звичайно, мене як людину, представника державного нагляду це образило. П’ять днів я вів обстеження складного господарства санаторія. Начальникові доповідали про викриті грубі порушення норм і правил пожежної безпеки. Я старався – викривав усе до найдрібніших відступів, як вчив нас в училищі викладач з пожежної профілактики Михайло Камєнєв. Переконав я керівника санаторія у неправоті та доповів начальникові інспекції про виконання поставленої задачі. Врешті-решт, усі заходи, запропоновані приписом пожежного нагляду, було виконано, а з начальником санаторія досягнуто повного взаєморозуміння, хоча й довелось йому суму штрафу внести до відділення Держбанку».
У 1961 році Віктор Поваляшко поступив на заочне відділення факультету інженерів протипожежної техніки та безпеки Вищої школи МВС у Москві. Саме там і відбулася знакова зустріч після закінчення училища із Володимиром Палюхом. До речі, Володимир тоді навчався на стаціонарі. Молоді, енергійні, рішучі, вони не пропускали жодної лекції, ретельно готувались до практичних та семінарських занять. Особливо обом до вподоби були заняття з пожежної профілактики доцента Мирона Ройтмана, пожежної профілактики з технології доцента Миколи Алєксєєва, пожежного водопостачання доцента Миколи Тарасова-Агалакова. Володимир та Віктор не тільки вчились разом, а й відвідували московські театри й музеї, виставки й експозиції. Ті часи, часи навчання, залишили по собі незабутні враження.
До навчання у Москві Віктор Поваляшко обіймав посади:
1956 рік – інструктор пожежної профілактики воєнізованої пожежної команди № 1 відділу пожежної охорони міста-героя Севастополя;
1957 рік – інспектор пожежної охорони Управління внутрішніх справ Ялтинської міськради;
1958 рік – інспектор обласного відділу пожежної охорони;
Грудень 1958 – начальник караулу самостійної воєнізованої пожежної частини № 1 з охорони одного із районів Севастополя.
1961 рік – навчання у Вищій школі МВС м. Москва.
У 1967 році Віктор Семенович був призначений на посаду начальника відділу держпожнагляду Управління пожежної охорони Сімферополя.
Протягом шести років кропіткої роботи на цій посаді Віктор Поваляшко багато зробив щодо подальшого зміцнення протипожежного захисту об’єктів народного господарства Криму, удосконалення роботи відділу Державного пожежного нагляду, а також в цілому щойно утвореного управління пожежної охорони, яке поповнилось багатьма новими співробітниками.
«Серйозною проблемою для Криму було, є і залишається попередження та гасіння лісних пожеж. – зазначає Віктор Семенович. - Ліквідація таких пожеж вимагала, і сьогодні вимагає, залучення великої кількості пожежних-рятувальників, військовослужбовців, формувань цивільного захисту, населення міст. Важкувато доводилось тоді справлятися зі своїми службовими обов’язками: застосування традиційних методів та засобів боротьби в цих умовах унеможливлювалось із-зі відсутності доріг, крутих схилів та просто недоступних місць. Як правило, такі пожежі тривають десять и більше діб. Найприкрішим є те, що в цій ситуації на великій площі гинуть вікові ліси хвойних порід. А це – цілющий клімат південного берега Криму. В таких умовах доводилось працювати швидко, правильно і своєчасно».
У листопаді 1972 року наказом Міністра внутрішніх справ України Віктор Поваляшко призначений начальником Управління пожежної охорони Криму. У 1973 році він призначений на посаду заступника начальника УВС Кримської обласної державної ради, де пропрацював 14 років. Результатами його плідної діяльності стали створена нова служба – виправно-трудові заклади, будівництво спортивного комплексу «Динамо» з плавальним басейном, дитсадочка «Казка», піонерського табору в Євпаторії, поліклініки МВС.
«Пам’ятаю той березневий день 1974 року, - пригадує епізоди своєї службової діяльності підполковник Поваляшко, - коли із Феодосії поступило тривожне повідомлення про пожежу на нафтобазі. Горіла насосна станція з перекачки нафтопродуктів, поблизу якої стояло декілька залізничних цистерн з авіаційним бензином. Все було охоплено полум’ям. Люди панікували: перша спроба загасити пожежу успіхом не увінчалась. Терміново були відігнані цистерни з бензином у безпечне місце, встановлено суворий пропускний режим. На чергову пінну атаку було кинуто всі сили та засоби, а також - на охолодження резервуарів та обладнання насосної станції. Пожежу на нафтобазі, після ретельно підготовленої пінної атаки, нам вдалося ліквідувати. За організацію пожежегасіння мене нагородили медаллю «За відвагу на пожежі».
7 вересня 1987 року у 51-річному віці Віктору Поваляшко довелось зустрітись з війною – він прибув до Кабулу для надання радницької допомоги Міністерству внутрішніх справ Республіки Афганістан.
У кожного, хто побував в Афганістані, залишився у пам’яті свій Афганістан. Для Віктора Семеновича це – занедбані виноградники, сади, зруйновані кишлаки, горе і страждання людей, а особливо дітей. А ще – звичка до автоматичних та кулеметних черг, безкінечних ракетних обстрілів. Одним із останніх полковник Поваляшко покинув Афганістан. За виконання інтернаціонального обов’язку його нагородили орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, орденами Республіки Афганістан: «Красное Знамя», «За храбрость», «Звезда» І-го ступеня.
Усе своє життя, якщо був вільний час, Віктор Семенович захоплювався фото- та кіносправою. Це стало приводом для незабутньої подорожі на Командармські острови у Тихому океані. Сьогодні сивочолий ветеран любить саджати дерева, розводити квіти навколо власно збудованого будинку.. .Все у нього є. Він щасливий батько та дідусь.
У силу великої скромності та надзвичайної порядності Віктор Поваляшко про свої подвиги особливо не розповідає: він величить тих людей, з якими йому довелось працювати. Це у минулому – начальник УВС Криму генерал-майор міліції Анатолій Жорич, директор Ялтинського горно-лісного заповідника Віталій Колежук, начальник відділу служби і підготовки УПО, випускник ХПТУ Віктор Тимофєєв, співробітник центрального апарату МВС полковник Геннадій Флотський та багато інших. Серед них – Володимир Григорович Палюх.
Із досьє Палюха Володимира Григоровича
Володимир Григорович Палюх, доцент, старший науковий співробітник відділу науково-методичного забезпечення професійної освіти Науково-методичного центру ВНЗ України Національного університету цивільного захисту України. Доцент.
Народився 3 листопада 1935 року на Харківщині. Після закінчення у 1956 році Харківського пожежно-технічного училища працював районним пожежним інспектором в Кіровоградській та Харківській областях. У 1964 році закінчив факультет інженерів протипожежної техніки та безпеки Вищої школи МВС РРФСР. З 1964 до 1966 року він начальник самостійної воєнізованої пожежної частини м. Харкова. Здобувши певний практичний досвід, з 1966 до 1971 року обіймає посаду заступника, а потім начальника відділу Державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони УВС Харківського облвиконкому. З 1971 року Володимир Григорович є заступником, а з 1978 до 1990 року – начальником Управління пожежної охорони УВС Харківського облвиконкому. Цілеспрямований і рішучий, він з 1990 до 1994 року є ректором Харківського пожежно-технічного училища, з 1994 року до грудня 1998 – ректором Харківського інституту пожежної безпеки МВС України. Після звільнення зі служби в органах МВС обіймає вільнонайману посаду професора кафедри організації пожежно-профілактичної роботи та дізнання Академії цивільного захисту України. За більше, ніж п’ятдесятирічну працю в пожежній охороні і особливо на керівних посадах, Володимир Григорович Палюх доклав багато зусиль для зміцнення протипожежного захисту держави, покращення матеріально-технічної бази Харківського гарнізону пожежної охорони, створення належних умов для навчання та практичної підготовки курсантів. За заслуги перед державою Володимир Палюх нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР „За самовіддану роботу з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та усунення її наслідків ”, Грамотою Верховної Ради України, орденом «За заслуги Ш ступеня», двома медалями „За отвагу на пожаре”, відзнакою „Хрест Слави”, багатьма іншими державними та відомчими нагородами, нагородами іноземних держав.
На сьогодні ім’я цієї відомої, заслуженої, скромної та напрочуд порядної людини відомо не тільки на Україні, а й далеко за її межами.
Покликання
Людська доля....Різноманіття життєвих шляхів-доріг...Яку обрати?...Це одвічне філософське питання набуло для юного Володимира особливої ваги після закінчення у 1953 році Сахновщинської середньої школи № 1. Позаду залишилось безтурботне дитинство…На вибір майбутньої професії юнака велике враження справив районний пожежний інспектор Михайло Пономаренко. Саме від нього Володя взнав про нелегкі будні пожежних, їх небезпечну роботу та умови навчання у Харківському пожежно-технічному училищі МВС СРСР. «Я засвоїв ще тоді, - зізнається Володимир Палюх, - щоби бути справжнім пожежним – не досить тільки фізичної загартованості, слід володіти якісними знаннями з фізики, математики, хімії». У 1956 році для «новоспеченого» офіцера районного пожежного інспектора у Велико-Вісковському районі не була в новизну інформація про високий ступінь пожежної безпеки сільськогосподарських об’єктів, відсутність на селі сучасної пожежної техніки, доріг, зв’язку тощо. Тому до завдань робочого дня пожежного інспектора Володимира Палюха входило з самого ранку бути на польовому стані, проводити пожежно-технічний мінімум з механізаторами, перевіряти школи, крамниці, протипожежний стан тваринницьких будівель.

Перший у своєму житті апельсин Володимир спробував із рук загарбника
Ветеран тилу, Володимир Палюх пригадує, як війна прийшла до Харківщини, коли йому було шість років. Він – „дитя” війни, але добре пам’ятає прихід фашистів до рідного села, пам’ятає вибухи бомб, пам’ятає, як попереджав дівчат тікати, коли фашисти відправляли їх до Німеччини, пам’ятає, як проводжали батька на війну...Перший у своєму житті апельсин він покуштував…із рук загарбника. Німці відзначали Новий рік і поділились вітамінами із місцевою дітворою. Наші поліцаї, пригадує Володимир Григорович, іноді були жорстокішими за фашистів. Якось завітав місцевий поліцай та унтер-офіцер до материної оселі і запитав, чи є якась живність. Багатодітна жінка відрізала суворо: «У колисках вся моя живність!». Аж раптом приховане у коморі теля подало ознаки життя. Поліцай накинувся на матір з тумаками, а німець захистив жінку...
Тоді, у ті страшні часи, люди намагались підтримати одне одного. Взаємодопомога була така, про яку сьогодні можна тільки мріяти. На хати, що горіли від фашистських бомб, багато дітвори збігалось подивитись, але маленький Володя не боявся вогню, допомагав старшим гасити полум’я. Мабуть, це і визначило майбутню професію юнака.

Закоханий у свою професію
До Харківського пожежно-технічного училища після війни десятикласників не брали, а тільки демобілізованих фронтовиків та юнаків, що вже відслужили в армії. Для Володимира зробили виняток. За що він до сьогодні вдячний людям, що у нього повірили.
У його послужному списку були також служба на посаді районного пожежного інспектора, навчання на факультеті інженерів протипожежної техніки та безпеки вищої школи МВС у Москві, посада начальника пожежної частини в Харкові, начальника відділу державного пожежного нагляду, заступника начальника та близько п’ятнадцяти років - начальника Управління пожежної охорони Харківської області. Остання виявила його організаторські здібності, уміння мобілізувати особовий склад на виконання поставлених завдань, створити добру матеріально-технічну базу Харківського гарнізону, починаючи від будівлі нині Територіального головного управління МНС України в Харківській області – і до десятків пожежних частин у Харкові. Обіймаючи її, він умів „тримати удар”, що було природним на такій оперативній службі, як пожежна охорона. Крім того, під чітким керівництвом Володимира Григоровича було побудовано стадіон пожежної охорони, комплекс приміщень загону технічної служби, вісімнадцять чотириповерхових будівлі пожежних депо у Харкові та області, введено в експлуатацію постійнодіючу пожежно-технічну виставку, а також побудовано центральну лабораторію для газодимозахисної служби. Основним було питання з приведення об’єктів народного господарства до зразкового протипожежного стану. До речі, досвід харківських пожежних було розповсюджено на всі регіони колишнього СРСР: було внесено зміни до методики пожежно-технічних досліджень підприємств та установ, перевірки діяльності адміністрації з організації протипожежного захисту підвідомчих об’єктів. Протягом багатьох років службової діяльності Володимиру Григоровичу доводилось виїжджати на складні пожежі, приймати рішення, керувати особовим складом. За це він був двічі нагороджений медаллю «За відвагу на пожежі».
Володимир Григорович також встиг зі зведеним батальйоном Харківської області побувати у Чорнобилі уже в перші дні трагедії на АЕС, тимчасово замінити на посаді на той час керівника пожежної охорони України генерала П.М. Десятникова, який в перші години лиха був на місці трагедії, вдало керував діями пожежних підрозділів протягом критично дозволених лікарями строків і був змушений, за їх переконанням, пройти курс лікування.

Чорнобиль назавжди у пам’яті

Вночі 3 травня 1986 року Палюха Володимира Григоровича (на той час – начальника Управління пожежної охорони Харківської області полковника внутрішньої служби) розбудив телефонний дзвінок: розпочинались термінові роботи, піднімався за тривогою особовий склад пожежної охорони області, готувалась техніка, за вказівкою УПО МВС УРСР створювався зведений батальйон харківських пожежних для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. За розпорядженням УПБ МВС України 7 травня 1986 року він був відряджений в Київську область для участі в ліквідації наслідків катастрофи. Справжню тривогу Володимир Григорович відчув, коли ступив на вулиці Чорнобиля: навколо мовчазних покинутих будинків розливалась красота квітучих садів – і на її фоні різко виділялись фігури військових у респіраторах. 12 травня він узяв на себе обов’язки заступника начальника УПБ України.
«Безсонні ночі, пекельна робота, - згадує Володимир Палюх,- але найжахливішим було отримувати вісті із Москви про те, що один за одним вмирають пожежні, які першими опинились на місці трагедії. Це – справжнє випробування на витривалість людського духу та професійного обов’язку».
За самовідданість при виконанні службових обов’язків під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Палюх В.Г. нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради РСР.

Заслужений працівник МВС, кавалер двох медалей „За відвагу на пожежі”, багатьох інших цілком заслужених нагород та відзнак – таким у 1990 році прийшов полковник внутрішньої служби В.Г.Палюх на посаду начальника Харківського пожежно-технічного училища. Під його пильним керівництвом училище розвивається і зміцнює свої позиції. Спочатку в міжвідомчий учбово-науковий комплекс ХПТУ – ХІБІ (Харківський інженерно-будівельний інститут), у 1994 році – у Харківський інститут пожежної безпеки. Практично, протягом трьох років у навчальному закладі була створена Спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських дисертацій, відкрита магістратура та ад’юнктура, удосконалювалась матеріально-технічна база, навчальний процес стали забезпечувати десять докторів та близько шістдесяти кандидатів наук, започатковано багато інших новацій. Це був справжній прорив у підготовці для країни кадрів пожежної охорони з вищою спеціальною освітою.

Серце віддаю дітям
Сьогодні Володимир Григорович бере активну участь не тільки у патріотичному вихованні молоді університету. Його біографія є однією з тих, що завжди була, є і буде прикладом для наслідування. Великі результати його діяльності, вражаючі, відчутні, значить, недарма живе людина, неперевершений його авторитет. Особливо у наш екстремальний час багатющий досвід Володимира Григоровича, його високий професіоналізм та талант педагога, як ніколи, потрібний не тільки вихованцям, а й викладачам університету. Є, в кого вчитись. І майбутні рятівники вчаться.
Лекції професора Палюха досить змістовні та насичені, бо пройняті багатющим життєвим досвідом. Його обличчя, привітне і відкрите, із щирою батьківською посмішкою, завжди налаштоване на взаємодію з курсантами, а очі випромінюють щедре тепло до дітей, як він сам називає своїх вихованців поза навчальною аудиторією. Закладене ним підґрунтя вищого навчального закладу виявилось не лише міцним, а й перспективним. Як стверджує Володимир Григорович, майбутнє Національного університету цивільного захисту України – перспективне та стабільне.
За більше, ніж п’ятдесятирічну працю в пожежній охороні і особливо на керівних посадах, Володимир Григорович Палюх доклав багато зусиль для зміцнення протипожежного захисту держави, покращення матеріально-технічної бази Харківського гарнізону пожежної охорони, створення належних умов для навчання та практичної підготовки курсантів.
Домашній затишок та тепла атмосфера панує у родині Палюхів. А дзвінкий сміх онуки свідчить про те, що сумувати дідусеві ніколи. Велика бібліотека наукової, історичної та художньої літератури – це найбільше уподобання Володимира Григоровича. Розумне, вічне, добре, що сіє він на викладацькому лоні, черпається саме звідси. А ще й великий практичний та життєвий досвід…Ось тому його дуже люблять курсанти.
Згадує Володимир Палюх і про те, що сьогодні втрачає свою цінність дух патріотизму, такі священні речі, як окроплені потом і кров’ю в боях медалі та ордени, продаються і купляються. Це справжнє блюзнірство і справжня проблема, яку не можна замовчувати.

Сорок років по тому….
Так склалася доля, що зустрічі двох вельми поважних та шанованих людей передували сорокарічна перерва. Але спогади про навчання переповнюють душу. Пригадують Володимир Палюх та Віктор Поваляшко, як ще курсантами Харківського пожежно-технічного училища, у 1954 році гасили масштабну пожежу на складах матеріальних резервів, як у 1955 році пліч-о-пліч забезпечували охорону врожаю у Черкаській області тощо А ще – безмежно вдячні вони своїм наставникам-педагогам, що вложили в них не тільки якісні знання, а й душу. Серед них - викладачі пожежної профілактики Михайло Камєнєв, Федір Сухоруков, Михайло Щербаков, соціальних дисциплін Віктор Ставицький, пожежної тактики і пожежно-прикладного спорту Іван Пятишєв, Микола Старшинов, Іван Буксиров, Михайло Кабанов та багато інших. Є у них настанови сучасній молоді.
«Як і будь-якому поколінню, - говорить полковник внутрішньої служби Володимир Григорович Палюх, - хочу побажати по-справжньому любити свою Батьківщину, бути відданим патріотом своєї країни. Юнакам, що обрали професію рятівника, завжди бути готовими до захисту не тільки своєї Вітчизни, а й життя і здоров’я людей у будь-яких надзвичайних ситуаціях. А для цього необхідно готувати себе як морально, так і фізично».
Молодим рятувальникам – прийдешньому поколінню полковник внутрішньої служби Віктор Семенович Поваляшко заповідає: «Твердо та впевнено йти до наміченої цілі, знати, що лише у великому труді запорука вашого успіху. Будуйте ваш будинок надійно, з міцним фундаментом і прекрасним інтер’єром. Тоді і вам, і вашим дітям, вашим онукам буде весело і радісно жити в ньому, і не буде нестачі у красоті та убранстві».
Спостерігаючи за такими зустрічами, мимоволі стаєш учасником пережитих подій, мимоволі переживаєш і радієш. Йдуть роки, але пам'ять береже все про найсвітліше та найдобріше. Не втрачають сьогодні шановані чоловіки своєї сили духу. А головне, що, як мовиться в пісні, «не старіють душею ветерани» наші. Бо їм, енергійним життєлюбам, нема коли

Вікторія Коленко, прес-служба НУЦЗУ, фото – Володимира Палюха

Комментариев пока нет. Возможно, вы будете первым?

Добавить комментарий

© 2008—2018 Национальный университет гражданской защиты Украины. Все права защищены